Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 25] Якось під кінець жовтня він з Черненком зайшов до Микешина, що під той час працював над роботою пам’ятника тисячоліття Росії. В студії Микешина щочетверга збиралися художники та письменники і здіймали палкі змагання про ту чи іншу особу історичну з тих, яким «указано» бути на пам’ятнику. Заходив інколи і Шевченко, часом і він брав участь в змаганнях, але завжди з тактом, здержливо, хоча знати було, що він схвильований, бо в такому разі він не спроможен був сидіти, а ходив нервово по світлиці та хмуро дивився навкруги своїми ясними очима
1244. На сей раз де поділася його здержливість! «Гігантська статуя царя Петра І на пам’ятнику марою приголомшувала і дратувала Тараса». Він почав ганьбити Петра. Роздратування проти гнобителів України йшло все вгору та вгору і дійшло до патосу, коли він звернувся до подій Катерини Другої! Він облив її усякими ганебними словами і прокльонами за зруйнування Січі і за закріпощення народу. Нарешті промовив імпровізацію:
( Хоча лежачого не б’ють... ) Знати, що Макаров, одібравши у Ликері ті гроші і мізерію, повідомив про се Тараса, бо останній 5 листопада писав до його: «Чотири карбованці пошліть од невідомого в Чернігів, а що зісталося у Ликері, те спаліть, та й годі». І на сьому ще не кінець! Знати, що наведена відповідь не вдовольнила цікавих і вони знов питали в Тараса про щось зв’язане з Ликерою: 9 листопада він писав: «Коли бить, так треба бить так, щоб боліло, а то не поможе, а тільки пошкодить. (Чернеча аксіома, вона і нам тепер до ладу). Ликерія збрехала перед вами, перед мною і перед Катериною Іванівною, за те вона повинна хоч украсти, а послать в Чернігів «на цель известную», кроме вещей, которые я просив вас спалить при єї очах: треба щоб вона заплатила 14 руб. за кватеру і за ключ, нею потеряний, одного рубля. Ще раз прошу вас, як іскреннішого мойого друга, зробіть, як умієте, і швидше — амінь»
1248.
Досить зауважити на тон і мішанину мови, щоб вгадати, що діялося в душі поета! Яке хвилювання, яке обурення ще й тоді проймало його.
Більш нема жодних звісток про сей тяжкий епізод! Але й з того, що маємо, добре знати, якого страждання зазнав поет впродовж 3 місяців, найпаче після того, як розцурався вже з Полусмаківною!
Не будемо більш вдаватися в аналізу та в оцінку оцього занадто скорботного епізоду! Скажемо тільки, що він не тільки лишив тяжко-лихий слід на Тарасовому здоров’ю, але він прискорив кінець його віку... Могло б бути інакше.
( Примітки )Попередня Далі буде