Нєканонічний баскєтбол
Уявіть собі, люди, що раптом воскрес винахідник баскетболу Джеймс Нейсміт, який 15 січня 1892 року у газеті "Triangle" в місті Спрінгсфілд, штат Масачусетс, вперше опублікував 13 правил цієї гри. Винахідник чи не винахідник, але точно можна сказати що упорядник, бо і до нього протягом віків в людей завжди була забава щось кудись влучно закидувати.
Отже, очунявши від довгого сну, бачить він афішу з анонсом найближчого баскетбольного матчу і тішиться, що баскетбол досі розквіта всіма спортивними барвами, і кортить йому подивитись, що ж воно нині собою являє. Купляє квитки, заходить до спортивної зали, всідається в крісло, роздивляється навкруги і настрій йому зачинає псуватись, бо скрізь саме неканонічне неподобство коїться: якісь розмальовані вболівальники швендяють, купа ядучої реклами - нема й навіть мови про ту минулу камерну атмосфери навколо дійства як він його собі бачив ще за життя. Ну, думає, зачекаємо на початок і зробимо вже тоді висновки.
А от нарешті й матч пішов. І що? Знову? Ой лишенько - шо то за труси, шо то за кошулки? А трьохочкові кидки? Хто це видумав? Чи читали вони другу редакцію правил? Зовсім скурвились гравці і тренери. І негрів понабігло. Метушаться, лаються, потіють як ті воли. І вибрики ті чудернацькі, стрибки карколомні - хіба це культура? Жодного натяку на ту гру, яку колись видумав бідний Джеймс.
Підводиться він з місця і кричить: "Годі вже! Припиніть це неподобство! Хай віднині ті записи чемпіонатів будуть вам пам'ятником тій забаві, що ви її самі спаскудили. Збирайтеся собі дрім-тімом в гадюшнику за пивком і згадуйте, як ви спромоглися перетворити елітарний вид спорту на балаган".
Але стало здорового глузду хлопцям, бо одповіли вони рішуче Джеймсові: "Запхай собі глибше свій баскетбол у кальсони, бо тепер ми гратимем у кошиком'яч, і мали ми тебе разом із твоєю грою на всі три очки".
PS: Подейкують, доречі, що ті ж самі хлопці після цього прикрого випадку створили спільноту Фофудія. Мабуть, брешуть...
Отже, очунявши від довгого сну, бачить він афішу з анонсом найближчого баскетбольного матчу і тішиться, що баскетбол досі розквіта всіма спортивними барвами, і кортить йому подивитись, що ж воно нині собою являє. Купляє квитки, заходить до спортивної зали, всідається в крісло, роздивляється навкруги і настрій йому зачинає псуватись, бо скрізь саме неканонічне неподобство коїться: якісь розмальовані вболівальники швендяють, купа ядучої реклами - нема й навіть мови про ту минулу камерну атмосфери навколо дійства як він його собі бачив ще за життя. Ну, думає, зачекаємо на початок і зробимо вже тоді висновки.
А от нарешті й матч пішов. І що? Знову? Ой лишенько - шо то за труси, шо то за кошулки? А трьохочкові кидки? Хто це видумав? Чи читали вони другу редакцію правил? Зовсім скурвились гравці і тренери. І негрів понабігло. Метушаться, лаються, потіють як ті воли. І вибрики ті чудернацькі, стрибки карколомні - хіба це культура? Жодного натяку на ту гру, яку колись видумав бідний Джеймс.
Підводиться він з місця і кричить: "Годі вже! Припиніть це неподобство! Хай віднині ті записи чемпіонатів будуть вам пам'ятником тій забаві, що ви її самі спаскудили. Збирайтеся собі дрім-тімом в гадюшнику за пивком і згадуйте, як ви спромоглися перетворити елітарний вид спорту на балаган".
Але стало здорового глузду хлопцям, бо одповіли вони рішуче Джеймсові: "Запхай собі глибше свій баскетбол у кальсони, бо тепер ми гратимем у кошиком'яч, і мали ми тебе разом із твоєю грою на всі три очки".
PS: Подейкують, доречі, що ті ж самі хлопці після цього прикрого випадку створили спільноту Фофудія. Мабуть, брешуть...
